Педро Кальдерон. Життя – це сон.

Відпустіть мене у мій сон…
Тем Грінхілл
Як казав великий австрійський психолог Зігмунд Фрейд, сон – це відображення реальності, а реальність – це відображення сну.

Чіткої межі між цими двома поняттями майже немає. Чи помічали Ви коли-небудь, що сни бувають настільки реалістичними, що іноді здається, – у ньому наше справжнє життя. І навпаки – життя – це сон.
Саме у таких роздумах ми бачимо й героя п’єси Кальдерона Сехізмундо, коли він опиняється у досить-таки незрозумілій ситуації: він потрапляє до палацу, де усі

вважають його паном, хоча до цього він все життя провів у в’язниці. Ну що б Ви зробили у такому випадку? Колишній в’язень просто розгубився, я його прекрасно розумію. Тут в починається складна філософія епохи бароко: життя – це сон, люди – ляльки у руках Бога. Оце і все? Ми – маріонетки, якими керує Всевишній?! Ми не можемо змінити власну долю і з острахом чекаємо, що ж вирішить Господь?! Особисто я була би проти такого «розкладу». Ось і головний герой проти. Він сам, не сподіваючись на рішення Небесного, повстає. Але і тут бачимо, що Сехізмундо – надзвичайно мудра і вольова людина. Він опановує власні почуття і жагу до помсти та пробачає батька, стає «володарем над собою». Надзвичайні зміни – від королівського сина-в’язня до короля, від людини, яка щомиті «долає в собі звіра» до мудрого і рішучого правителя, чи не так?
В літературі є багато образів, чимось схожих на Сехізмундо. Наприклад, Гамлет. В нього також присутня величезна жага до помсти, але, на відміну від головного героя п’єси «Життя – це сон», принц не може подолати власні почуття, і фінал трагічний. Сихізмундо ж навпаки – прощає всіх своїх кривдників. Мабуть, це одна з найкращих рис, яка тільки може бути у людині – уміння пробачати, адже на помилку має право кожен. Отже, образ Сихізмундо – непересічний, унікальний образ, з якого можна і треба брати приклад, а п’єса Кальдерона «Життя – це сон» – філософський твір.