Скорочено «Дума про Самійла Кішку»
Із міста Трапезунда виходив корабель, який був пишно прикрашений та захищений гарматами. Власником галери був Алкан-паша, трапезонський князь. На судні було сім сотень турків, чотири сотні яничар та три з половиною сотні полонених. Самійло Кішка, як запорозький гетьман, був старшим серед острожників, за ним ішов — Марко Рудий, що був військовим суддею, третім був — Мусій Грач, а ще був “ключник ” Лях Бутурлак.
Коли галери спинились біля міста Кафи, дивний сон наснився Алкан-паші. Він зібрав турків та звернувся до них щоб цей сон відгадали.
Відповів йому Лях Бутурлак, що сон його нічого не значить, нехай краще дасть вказівку більше за невольниками приглядати, нові ланцюги на них надягати, по шиях їх бити та кров християнську проливати.
Алкан-паша прибув до міста
Турки, підслухали бесіду і переповіли її Алкан-паші. Щоб нагородити Ляха Бутурлака, паша відправив йому на корабель гарну випивку. Але промови Самійла засіяли в душі Ляха журбу та сум’яття. Він сів побіля гетьмана й запропонував йому випити, а сам пив так, що аж заснув. А Самійло хитрував і напої не вживав.
Самійло відкрив усі запори на кайданах невільників і звелів їм вдати, що вони закуті в ланцюги. Турки прийшли на корабель, оглянули всю галеру, але не вгледівши нічого недовірливого, тихо лягли спати. Полоненні ж скинули з себе ланцюги та турків викинули у воду, а Алкан-пашу Кішка Самійло забрав з ліжку, і на три частини розрубав і викинув в море. Лише Ляха Бутурлака вони не зарубали. Колишні бранці перевдягалися в одяг турків і поливли з города Козлова.
Дівка Санджівна вийшла на берег та плакала, що Алкан-паша її так рано покидає і жодної ночі з нею не був. Коли прокинувся Лях Бутурлак, він зрозумів що трапилось. То він звернувся до Самійла Кішки з пропозицією частину людей на весла посадити, а решту в турецьку одежу перевдягнути, бо в Царгороді вийдуть 12 галер Алкан-пашу з весіллям вітати.
Самійло так і зробив як його навчили. Коли їх біля Царграду почали вітати інші галери Лях Бутурлак почав махати білим завивалом, і говорив він то грецькою, то турецькою мовою, домовляючись з турками. Він просив не турбувати князя, щоб не розбудити його після гарної гулянки. Турки-яничари радісно галеру вітали та данину віддавали.
Так вони допливли до Дніпра-Славутича. Дякували богу, бо були в неволі 54 роки. На Тендрові-острові побачив галеру Семен Скалозуб. Засумнівався він хто на цій галері пливе чи турки-яничари, чи невольники. Наказав він своїм козакам гарно їх з гармат привітати. Самійло Кішка після обстрілу сам вийшов до козаків та сказав, що галера не яничарська, а є на ній невольники які з полону втекли. Зійшли всі колишні невольники на рідну землю, тоді козаки розібрали галеру на частини та спалили все що їм не знадобилось.
Одяг турецький розділили між собою, золото та срібло на три частини поділили. Першу частину на церкви та в монастирі віддали для уславлення роду козацького, другу між собою поділили, а на третю пили за визволення та за Самійла Кішку. Та назвали вони Самійла Гетьманом запорізьким. Не загинув Кішка у неволі, а загинув як козак за Україну. Поховали його у Києві у Канові монастирі як справжнього героя.
Загальнолюдські цінності вічні чи минущі.
Скорочено «Дума про Самійла Кішку»