Твір на тему: «Пігмаліон» Бернарда Шоу

П’єсу було названо « Пігмаліон» на честь персонажа відомого античного міфу, в основу якого покладено історію про легендарного майстра-скульптора. На перший погляд ими бачимо, як талановитий майстер Пігмаліон пристрасно покохав створений власноруч шедевр – жіножу статую.

Сила цоьго захоплення вдихнула в неї вогонь життя. Та згодом зміст даного міфу в певному сенві втрачає первинне значення, ящо за античних часів і було абсолютно іншим!

Познайомившись із сюжетом міфу. неможливо не відпомітити, що його основа передається драматургом

настільки оригінально, що змінюється вся сутність бачення (авангардно і для XX ст.)

В міфічній версії відображено кохання людське, хоч і володаря, до богині, почуття, що в принципі може трактуватись як порушення класичної будови світу. Воно зазвичай усталений порядок життя звичайних людей руйнує .

А в даній п’єсі бачимо уже дивакуватого професора і вуличну квіткарку зовсім не божественну за походженням. І стосунки героїв дуже далекі від романтичних почуттів ( особливо на початку дійства), що ім’я Пігмаліона, використане автором у назві п’єси, можна розглядати як жахливе знущання. До того ж, стосунки

сучасних автору Галатеї і Пігмаліона настільки переплутані й незвичайні, що мимоволй задумуєшся: чи не став вибір імені п’єси черговим парадоксом геніального драматурга ?

Незвичайне бажання переконати уславленого полковника Пікерінга у власній «всемогутності», повне ігнорування, аж до межі нахабства, почуттів «персони», байдужість, що переходить у бездушність по відношенню до Елізи в час її перемоги, свого роду «інтелектуальне торговище», що ним закінчується п’єса, –такими є провідні етапи «коханн» полковника – Пігмаліона до його Галатеї-Елізи. Головний парадокс, на мою думку, полягає якраз у трактуванні розвитку почуттів у сучасному позумінні.