Июл
03

Твори з української мови для 7 класу

admin

Вечорниці
Вечорниці — одне з найулюбленіших свят молоді. Колись кожна частина села мала свої хати для проведення вечорниць. Найчастіше це були оселі самотніх жінок — солдаток, вдовиць. Молодь,  яка збиралася на гулянку, називала господарку «паніматкою». Якщо ж траплялося, що в хаті був і господар, то його величали «вечорничіним батьком».
Першими приходили на вечорниці дівчата. За ними поступово , збиралися хлопці. Пускали до хати лише «своїх» — парубок з іншого села міг потрапити на чужу вечірку лише з дозволу організаторів гуляння. Танці, пісні, забави, жарти — у веселих розвагах швидко минав час.

Під час вечорниць на Андрія молодь влаштовувала ігри з «калитою». Так називали великий корж з діркою посередині, який підвішували до сволока. Хлопці й дівчата підстрибували, намагаючись дістати його губами. Вечорниці на Андрія настільки широко увійшли в побут українців, що в деяких селах грудень називали «андрійцем».

Часто після вечірнього гуляння дівчата проводжали хлопців і сідали за роботу — вишивали рушники. Такі посиденьки називалися «досвітками». Траплялося, що вони затягувалися до ранкового світла, коли починали співати треті півні.

Вечорниці закінчувалися перед Масляною. У піст гріх було розважатися. Сьогодні повертаються із небуття народні свята, відроджується багатюща скарбниця духовних надбань, які дійшли до нас із сивої давнини.

Князь Святослав
Святослав — єдиний син княгині Ольги. Про його хоробрість знали всі сусідні держави, бо князь усе своє життя провів у походах, у полі, зі своїми воїнами, які дуже любили мудрого ватажка.
На ворогів нападав не раптово, а посилав спершу посла, який переказував воєнний виклик «Іду на ви!» Таким гарним звичаєм здобув Святослав пошану навіть у недругів.

Багато воєн закінчив князь переможно, багато воєнної здобичі привіз до України. Одержував перемоги і над хозарами на Поволжі, і над болгарами на Балканах. Літописці розповідають про славний похід князя на Царгород. Хитрі греки хотіли підкупити Святослава дорогими дарунками, які він роздав своїм прибічникам, а собі взяв тільки меч. Коли посли переказали про це імператорові, то він промовив: «Це хоробрий вождь, коли він усе роздав, а меч собі залишив; годі з ним воювати!»

Крилатими стали слова хороброго князя, промовлені воїнам під містом Доростелем: «Нема вже нам де подітися! Хоч неволею мусимо стати до бою, а не посоромимо ж землі руської та поляжемо тут кістьми, бо мертві сорому не мають. А втечемо, то буде нам сором на віки!»

Коли Святослав повертався з Болгарії до Києва, трапилося нещастя. Печеніги зрадливо напали на військо князя біля Дніпрових порогів і вирізали всю його малу дружину. Самого Святослава печеніги вбили, а з його черепа зробив собі печенізький вождь чашу, окував її золотом і пив з неї вино. На тій чаші був такий напис: «Чужого шукаючи — своє втратив!»
Загинув князь Святослав молодим (тридцятирічним). Помстилися вороги йому за те, що не тільки захищав свої землі, а й ходив на чужі. Але його спадкоємець — син Володимир — продовжив справу батька й примножив славу України.

Петро Могила
Відомою в Україні своєю просвітницькою діяльністю у XVII ст. була Київська братська школа. Тут викладали українську (книжну), грецьку, латинську й польську мови. Вивчали філософію, астрономію, історію, геометрію, музику. Славилася братська школа й іменами найосвіченіших в Україні людей.
При Києво-Печерській лаврі існувала школа під назвою Лаврська. Братство запропонувало об’єднати ці дві школи в одну вищу Петру Могилі, Київському митрополиту (від 1632 року), нащадку молдавського князя Симеона.

Петро Могила був освіченою людиною, твердо дотримувався норм української віри.
Новий навчальний заклад назвали колегією. Але це була не тільки назва. У цьому закладі читалися ті ж предмети, що й у провідних університетах Європи. Тут могли навчатися талановиті вихідці з простого народу.

Важко злічити імена всіх тих видатних людей України, які вчилися в цьому храмі наук. Є серед них філософи, державні діячі, історики, композитори, полководці та юристи.
У назву закладу було внесено ім’я Петра Могили, що є свідченням великої пошани до заслуг перед Вітчизною цієї людини. Києво-Могилянська академія була справжньою колискою науки і культури всього східнослов’янського світу.

Світ прекрасного
Українці пишаються кращими зразками давньої архітектури, що створювали відповідний духовний клімат, атмосферу ідейного та культурного хвилювання.
Ось Братська Богоявленська церква на Подолі в Києві. Вона тривалий час служила храмом для студентів академії. Була побудована в 1690-1693 роках на місці давнішньої церкви часів гетьмана Скоропадського.

Головний вхід у церкву вражає скульптурним орнаментом: дерев’яними щитами, розірваними фронтонами, хвилястими лініями волют. Колони оздоблені капітелями, завитками виноградної лози та листям аканта. Дитячі фігурки ангелів, китиці квітів та овочів прикрашають споруду.

Давніми майстрами використані яскраві фарби та золото ікон, зображені золочені орли та «сонця» з монограмами Христа й Діви Марії. Ця церква була збудована на кошти Івана Мазепи й є архітектурним пам’ятником.

Георгіївська церква
Кожного, хто потрапляє на подвір’я музею-заповідника «Козацькі могили», вражає і зачаровує споруда Георгіївської церкви. Ця церква була побудована в стилі українського барокко, поширеному на Україні в XVII-XVIII ст. Фасад у вигляді великої, заповненої іконостасом арки, звужується двома хвилястими ступінцями вверх, оздоблений барокковими волютами і завершений невеликою банею та хрестом.

Вузькі, видовжені вікна і двері двох малих балконів по боках арки додають більшої стрункості цій 28-метровій споруді. Зверху будівлю логічно завершує хрест, встановлений над центральною банею.
Дві складові частини церкви — власне церква та бабинець -знаходяться під відкритим небом.

Усередині арки — одноярусний іконостас з царськими вратами та бічними дверима. Зверху в арці знаходиться намальована І. Іжакевичем картина «Голгофа».
Іконостас виконаний у червоних та чорних кольорах, що символізують кров і траур. Під іконами — зображення георгіївських хрестів — символів військової доблесті.
Церква завершується п’ятьма куполами з овальними, видовженими банями.
Оригінальність споруди полягає ще й в тому, що вона триярусна: церква Параскеви, церква св. Георгія та церква Бориса і Гліба.

Будівля має чудову акустику. Цьому сприяють вмуровані у стіни та стелю жерлами назовні гільзи артилерійських снарядів, які виконують ту ж роль, що й глиняні голосники у давньоруських храмах.
У січні 1990 року в Георгіївській церкві на прохання віруючих поновлено богослужіння.

У вихідний день
У кінці тижня наша родина вирушає на городньо-садову ділянку. Мальовнича місцевість із гаєм та великим ставком кличе не тільки до праці на землі, а й до відпочинку на лоні природи.

Біля невеликого будиночка, який батько спорудив власними руками, ми розбили клумбу для квітів та заклали яблуневий сад. Деревця ще маленькі, не плодоносять, але навесні радують білим квітом. Щоб виростити справжній сад, треба докласти багато зусиль: вчасно побілити стовбури, підрізати гілля, рясно полити живлющою водою. Тому доводиться допомагати батькам. До речі, підростає й моя улюблена яблунька, що ледве не замерзла лютою зимою. Завдяки нашій спільній турботі деревце ожило навесні, викинувши смарагдове листячко назустріч сонячному промінню.

Наша ділянка видається найбагатшою на рослинність і водночас найбільш доглянутою з усіх городів, що розкинулися поряд. Особливо приваблюють соковиті червоні полуниці. Які вони смачні! Адже доглянуті вони разом із сестрою, якій я обов’язково даю покуштувати зірвані ягідки першій. Що може бути приємнішим після навчання, ніж відпочити й попрацювати на дачі?

«Щастя — це бути з природою, бачити її, говорити з нею» (Л. Толстой)
Ліс — диво природи. Дерево — унікальне її творіння. Воно має свою біографію та географію. Назви влучно відображають основні властивості рослини. На земній кулі зростають хлібне, масляне, капустяне, тюльпанне, оливкове, кавове дерева та інші дивовижні цінні рослини.

Розвиток людини повинен відбуватися у нерозривному зв’язку і повній гармонії з природою. Ліс — невід’ємна частина історії, побуту, культури українців. Стан навколишнього середовища цілком залежить від екологічної грамотності людини. Але, на жаль, дуже часто досягнення науковотехнічного прогресу, стрімкий розвиток цивілізації наносять непоправної шкоди лісовим насадженням. А врешті страждає людина.

Тому нам необхідно виховувати в собі екологічну культуру, бережливе ставлення до кожного деревця. Тим самим ми збережемо диво природи — ліс, від стану якого залежить щастя людського існування.

Мрійливий смуток

На картині М.В. Нестерова «Осінній пейзаж» зображено красу природи восени.
На передньому плані ми бачимо широку річку, в якій віддзеркалилися і небо, і кущики, що ростуть понад берегами. Трохи далі за річкою, за схилами, видніється ліе. Він зеленого кольору, бо ростуть в ньому ялинки. А от трава на пагорбах, кущі попід річкою -все виграє багатющою палітрою осінніх барв — від світло-золотистих до жовтогарячих.
Справа на картині ми бачимо одиноку ялинку, що, ніби пустуючи, відбігла від лісу і тепер милується своїм відображенням у воді. Стовбур у деревця тонюсінький, і від того ялинонька здається такою тендітною та стрункою.
На картині показано пізню осінь, бо травичка зеленого кольору видніється де-не-де. А ще зображено похмурий день, бо небо затягнуто важкими, непрозорими хмарами, крізь які не пробиваються промінчики сонця. Тому і ліс, і річка, і чагарники — все оповито мрійливим смутком. Та, незважаючи на похмурість змальованого, не можна не замилуватись багатством осінніх фарб.

Пташка на калині

Одним із найвидатніших витворів українського мистецтва є петриківський розпис. Він бере свій початок від писанкарства, яке виникло на ранньому етапі культури слов’ян Придніпров’я.

З-під пензля майстрині народного розпису Тетяни Пати народився справжній витвір мистецтва — розпис «Пташка на калині».
На кущі калини зображена велична пава між гіллям. Під вагою великої птахи тоненьке стебло калини навіть не прогнулося. Пава неначе зависла в повітрі, а її маленькі лапки ледь торкаються куща. Гілля калини росте вільно й негусто, тягнеться з гущавини до світла.

Плоди, листя, стебла й сама птаха зображені об’ємно. Художниця майстерно передала округлість ягід, соковиту зелень, пухнасте листя у верхній частині куща. Незвичайної краси пава із різнобарвним пір’ям, казковим, занадто довгим хвостом красується між кетягами калини, щоб досхочу поласувати ягодами.
Цей розпис підкреслює неповторність рослинного світу, тендітність відчуття майстринею краси рідної природи.
Завдяки петриківському розпису маємо безцінну можливість доторкнутись до світлих джерел народної спадщини.

Вдячність хлібові

Відома українська художниця Катерина Білокур залишила нащадкам неперевершені картини, що були визнані у світі. Одним з чудових полотен є «Цар-колос», над яким Катерина Білокур працювала у повоєнні роки.

У центрі картини — налиті стиглим зерном колоски жита, пшениці, ячменю й вівса на червоному тлі. До них тягнуться троянди й півонії, бузок, безсмертники, хризантеми й кручені паничі. Символічно, що художниця зображує квіти, які ростуть у різні пори року. Цим майстриня передає на полотні думку про значущість хліба в житті людини, а також вдячність і шану всього сущого на землі його величності Хлібові.

Добре слово

У селі, куди я приїхав до дідуся на літні канікули, мене здивувало, що незнайомі люди вітаються: «доброго дня», «добридень», «доброго здоров’я». Тобто бажають мені добра.

І я замислився, як часто в рідній мові вживається це слово? Нерідко можна почути звертання: «добродію» або «добродійко». Гарних, щирих людей називають доброзичливими. День зустрічають «добрим ранком», а проводжають «добрим вечором».
Я думаю, що якби люди частіше вживали такі слова, то стали б добрішими. Хіба ж можна відповісти грубістю, коли тобі побажали чогось доброго? Недарма ж говорять, що добре слово і мед розтопить.

Використання вільного часу

Вільні години. їх використовують по-різному. Одні ганяють у футбол, інші збирають фотографії кумирів, треті вчаться й читають книги.

Страшно звучать слова: «згаяти час», «згаяти вечір». А час не зупинити. І якщо нічим гарним не цікавитися, то у людини замре душа, стане черствою, байдужою. А, відпочиваючи цікаво, ми маємо змогу дізнатися про щось нове.
Кожному треба замислитись, чи правильно витрачено дорогоцінні хвилини вільного часу, чи не втрачена можливість все побачити, спробувати. Бо це необхідно, в першу чергу, для нас самих.

Знавці традицій народу
Нещодавно між учнями п’ятих класів нашої школи відбувся конкурс на краще знання звичаїв українського народу.

У конкурсі брали участь три команди. Гострою та непередбаченою виявилася боротьба за лідерство. Щоб відповісти на питання, треба було бути обізнаним з історією рідного краю, зі звичаями, віруваннями, творчістю нашого народу. Питання були складними, а учні виявилися підготовленими, тому давали вірні, обґрунтовані відповіді. Результат гри — однакова кількість балів і справедлива перемога всіх учнівських команд.

Гра була дуже цікавою і корисною не тільки для її учасників. Адже вболівальники, уважно спостерігаючи за грою, з цікавістю сприймали нову інформацію. Усі отримали задоволення від гри, що свідчить про небайдуже ставлення до глибинних історичних традицій українського народу.
Карпенко Ігор, член шкільного парламенту

Посвячення в школярі
Посвячення бувають різні: в лікарі, в курсанти, в студенти. А ось у нашій школі відбулося посвячення першокласників у школярі.

Ця ідея виникла у старшокласників минулого навчального року. Прийшовши першого вересня на свій останній перший дзвоник, майбутні випускники урочисто передали свої права господарів школи малечі, якій крокувати сходинками знань до вершин пізнання нового ще не один рік.

Старшокласники вручили молодшим товаришам виготовлені власноручно медалі — символи шкільної доблесті, символічний ключ від школи, коровай на рушнику.

Першокласники присягнули перед батьками, вчителями, учнями сумлінно вчитися, берегти шкільне майно, завжди допомагати дорослим.

Педагоги та батьки привітали дітей із знаменною подією на першому в їх житті уроці.
Радісно було спостерігати за тим, як колишня дитсадівська малеча гордовито походжає під час перерви, усвідомлюючи відповідальність за свої вчинки та обіцянки, а також значимість у цьому світі. Нестеренко Ганна, учениця 5-Б класу

Багатий жовтень назвами
Середульший брат осені жовтень приніс із собою привабливий жовтогарячий колір. Закінчилися жнива, завершуються усі польові роботи. Але не тільки різнобарв’ям та врожаєм багатий жовтень, а й цілою низкою барв. Його називають у народі «грязнем» (від грузьких доріг), «хмуренем» (від великої кількості похмурих днів), «листопадником» (бо земля щедро вкрита килимом опалого листя), «зазимником» (бо з’являються відчутні заморозки).

Багатий жовтень і на народні свята: Івана Богослова, Покрови, Луки. У давнину в Карпатах на Покрову поверталися з полонин пастуші отари.
З 14 жовтня у селах починався період вечорниць та весіль. Тому жовтень мав ще одну назву — «весільник».

Жіночі прикраси
-Чи задумувалися ви, дівчатка, про походження такої прикраси, як намисто? Які прикраси носили жінки в давнину?
Відомо, що намисто під назвою «бись» або «борь» зустрічалося в літературних пам’ятках ще в десятому столітті. У княжій Україні-Русі були дуже поширені разки з намистинок прозорого скла, яке покривалося тонким шаром срібла чи золота, а потім знову заливалося скляною масою.

За козацьких часів були поширені справжні корали, а в дочок козацької старшини та шляхти не бракувало й перлів. Користувалося попитом й гранатове намисто, що пізніше замінилося скляним, подібним до гранатової барви.
Цікаво, що в будні дівчата одягали небагато намиста. Бо розсипаний разок чи загублений, за народними віруваннями, накликає біду.

У одній з українських народних пісень згадується: Попід гаєм зелененьким дівчина ходила, Сумна, невесела — коралі згубила. Коралики утонули, а хусточка плавле. Ходить дівка попід воду, білі руки ломля.
Але зовсім без намиста не можна було дівчатам ходити, бо воно оберігало від застуди.
Пройшли з тих часів десятиліття, століття,, але намисто, змінюючи форму, колір, коштовний матеріал, й тепер служить оздобою для дівчат, жінок, бабусь.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори: