Взивання до совісті в оповіданні Є. Гуцало “Лось”

Євген Гуцало багато творів присвятив тематиці, що стосується любові до рідної природи. Він нагадує нам, що людина є частиною природи, і сама не нас лягає відповідальність її збереження.

Оповідання Лось, основане на справжніх фактах, наштовхує читача на роздуми про вічні людські теми: добре та зле в наших діяннях. З перших рядків твору ми знайомимось із красенем лосем. Та звір у потрапив біду, провалившись у велику ополонку. Та, на щастя, вчасно з’явилися хлопці-брати, які не побоялися вийти на зрадливу кригу і старший з них

заходився її рубати, а менший від хвилювання «нетерпляче бив себе по стегнах». Ризикуючи своїми життями, хлопцям вдалося врятувати з води такого великого звіра.

Але крім природної стихії, могутнішим ворогом для лося став рідний дядько маленьких рятівників – Шпичак. Куля випущена ним цинічно обірвала життя щойно врятованої тварини. Хлопцям було важко усвідомити це. Автор передає власний осуд жорстокого Шпичака через опис його поведінки та портретну характеристику: «кругленький, як підпалок, з підпалкуватим, добре випеченим обличчям». Від був задоволений полюванням і не помічав переживання племінників.

Хлопчики

діяли, керуючись благородними думками та почуттями, вони прагнули допомогти лосеві у буді. Натомість, жадібний Шпичак за бажанням наживи залишився байдужим до прекрасного.

У цій ситуації автор демонструє, що діти утверджують свою активну позицію стосовно природи. Їхня любов не обмежується простим спогляданням. Як спочатку їх не зупинила тонка крига, так потім і ні погрози, ані улещування дядька не завадили відправитись у заповідник, та розповісти про скоєний злочин.

Отже, охорона флори та фауни рідної землі у руках самих людей. Відношення до природи і є мірилом людської совісті. Дійсна любов не повинна обмежуватись лиже спогляданням, вона має бути дієвою, активною, направленою на захист та розвиток рідного краю.